Самопошкодження

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Самоушкодження)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Self-harm
Загоєні шрами на руці після нанесених порізів
Загоєні шрами на руці після нанесених порізів
Загоєні шрами на руці після нанесених порізів
СпеціальністьПсихічні розлади
Веденняпсихотерапія
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10X84
DiseasesDB30605 і 29126
MeSHD016728
CMNS: Self harm у Вікісховищі

Самопошкодження — навмисне пошкодження свого тіла через внутрішні причини без суїцидальних намірів. На позначення цього явища також використовують термін-англіцизм селфхарм або селфгарм від англ. self-harm, що дослівно перекладають як «пошкодження власного тіла»[1][2].

Загальний опис

[ред. | ред. код]

Самоушкодження зустрічається як симптом багатьох психічних розладів. Найбільш часта форма самопошкодження — порізи і роздряпування шкіри за допомогою гострих предметів. Інші форми самопошкодження включають перетискання і удари по частинах тіла, обпалення шкіри, перешкоджання загоєнню ран, виривання волосся, вживання токсичних речовин[3].

Поведінку, пов'язану зі зловживанням психоактивними речовинами і розладами прийому їжі не відносять до самопошкодження, оскільки побічні ефекти пов'язані з ушкодженнями тканин виходять ненавмисно[4]. Незважаючи на те, що самогубство не є наміром заподіяти шкоду, зв'язок між самопошкодженням і самогубством складний, оскільки пошкодження тіла є потенційно небезпечним для життя[5]. Ризик самогубства серед людей, які заподіюють собі шкоду є високим. 40-60 % усіх самогубств супроводжуються самопошкодженням[6]. Однак вважати, що люди, схильні до самоушкодження, також є потенційними самогубцями в більшості випадків — неточно[7].

Самопошкодження відзначено в DSM-IV і DSM-5 як симптом прикордонного розладу особистості. До 70 % пацієнтів з прикордонним розладом особистості роблять самоушкодження без суїцидальних намірів[8]. Однак можуть пошкоджувати себе також пацієнти з іншими діагнозами, як от тяжкий депресивний розлад, тривожні розлади, зловживання психоактивними речовинами, розлади прийому їжі, ПТСР, шизофренія і різні розлади особистості[9]. Самоушкодження можуть проявлятися і у людей, які не мають основного клінічного діагнозу, однак навіть в доклінічних випадках самопошкодження пов'язане з різними проблемами психічного здоров'я, включаючи тривогу, суїцидальну ідеацію і депресію[10]. Заподіяння собі шкоди часто може бути пов'язане з травмами, емоційним і сексуальним насильством[11].

Самоушкодження може бути симптомом такої хвороби, як синдром Леша-Ніхена. Нав'язлива агресивна поведінка і самоушкодження в цьому випадку пов'язані з дефіцитом ферменту гіпоксантин-гуанінфосфорибозилтрансферази[12].

Не виключені самоушкодження серед молодих жінок, ветеранів воєн, мешканців будинків-інтернатів, ув'язнених, представників ЛГБТК+ спільноти (ймовірно, як наслідок неприйняття суспільством), серед людей, що піддавалися жорстокому поводженню в дитинстві[13].

Симптоми

[ред. | ред. код]

Вісімдесят відсотків самопошкоджень стосуються проколювань чи порізів шкіри гострими предметами[14]. Місцями самопошкодження часто є ділянки тіла, які легко приховати. Окрім визначення самопошкодження з точки зору акта пошкодження організму, може бути більш точне визначення самопошкодження, як намагання боротися із емоційним стражданням[15].

Поширення

[ред. | ред. код]
Смерті від самопошкодження на мільйон населення, 2012
   3–23
   24–32
   33–49
   50–61
   62–76
   77–95
   96–121
   122–146
   147–193
   194–395

Точної статистики наразі немає[14]. Частково це пояснюється відсутністю достатньої кількості спеціалізованих науково-дослідних центрів для забезпечення системи безперервного моніторингу[16]. Однак, навіть маючи достатньо ресурсів, статистичні оцінки є грубими, оскільки більшість випадків самопошкодження не розголошуються медпрацівниками, оскільки акти самопошкодження часто проводяться таємно, а рани можуть бути поверхневими та легко піддаються лікуванню особою. Зафіксовані результати можуть базуватися на трьох джерелах: психіатричні зрізи, лікарняні та загальні обстеження населення[17].

За оцінкою ВООЗ станом на 2010 рік сталося 880 000 смертей внаслідок самопошкодження[18]. Близько 10 % звернень до медичних відділень у Великій Британії є наслідком самопошкодження, більшість із яких це передозування наркотиками. Однак дослідження, засновані лише на прийомі в лікарню, можуть приховати більшу групу постраждалих, які не потребують або не шукають лікарняного лікування для своїх травм. Багато підлітків, які відвідують загальні лікарні з умисним самопошкодженням, повідомляють про попередні випадки ушкоджень, щодо яких не зверталися до лікарень. У Сполучених Штатах до 4 % дорослих людей завдають собі шкоди, приблизно 1 % населення завдає собі хронічні або важкі пошкодження[19].

Сучасні дослідження свідчать про те, що показники самопошкодження є значно вищими серед молоді[10] із середнім віком настання від 14 до 24 років[20]. Наймолодші випадки самопошкодження зафіксовані у дітей віком від 5 до 7 років[10].

Дослідження щодо мешканців Ірландії віком понад 55 років показало, що в лікарнях їм надають допомогу у зв'язку з самопошкодженнями у 2—2,5 рази частіше в містах і міських районах, ніж у сільській місцевості, якщо порівнювати кількість випадків на одну кількість населення[21]. Дослідження CASE (Самонанесення шкоди дітям та підліткам у Європі) дозволяє припустити, що ризик самопошкодження у житті становить ~ 1: 7 для жінок та ~ 1: 25 для чоловіків[22].

Галерея

[ред. | ред. код]
  • Порізи на руці
    Порізи на руці
  • Свіжі порізи
    Свіжі порізи

Див. також

[ред. | ред. код]

Садомазохізм

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Берегова Н. П., Повстюк О. Ю. «Селфхарм» як деструктивна форма переживання стресів, Self-harm as a destructive form of experiencing stress // Теорія і практика сучасної психології — Класичний приватний університет, 2020. — Т. 1, вип. 1. — С. 13–16. — ISSN 2663-6026; 2663-6034 — doi:10.32840/2663-6026.2020.1-1.2
  2. ↑ Жигайло М. О. Специфіка тілесних ідентифікаційних практик у соціальних мережах: вітчизняний вимір // Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв — 2022. — вип. 2. — С. 50. — ISSN 2226-3209; 2409-0506 — doi:10.32461/2226-3209.2.2022.262205
  3. ↑ Klonsky, E. David (1 березня 2007). The functions of deliberate self-injury: A review of the evidence. Clinical Psychology Review (англ.). Т. 27, № 2. с. 226—239. doi:10.1016/j.cpr.2006.08.002. ISSN 0272-7358. Процитовано 17 травня 2020.
  4. ↑ Klonsky, E. David (2007). Non-suicidal self-injury: An introduction. Journal of Clinical Psychology (англ.). Т. 63, № 11. с. 1039—1043. doi:10.1002/jclp.20411. ISSN 1097-4679. Процитовано 17 травня 2020.
  5. ↑ Farber, Sharon K.; Jackson, Craig C.; Tabin, Johanna K.; Bachar, Eytan (2007-04). Death and annihilation anxieties in anorexia nervosa, bulimia, and self-mutilation. Psychoanalytic Psychology (англ.). Т. 24, № 2. с. 289—305. doi:10.1037/0736-9735.24.2.289. ISSN 1939-1331. Процитовано 17 травня 2020.
  6. ↑ Hawton, Keith; Zahl, Daniel; Weatherall, Rosamund (2003/06). Suicide following deliberate self-harm: long-term follow-up of patients who presented to a general hospital. The British Journal of Psychiatry (англ.). Т. 182, № 6. с. 537—542. doi:10.1192/bjp.182.6.537. ISSN 0007-1250. Процитовано 17 травня 2020.
  7. ↑ Suyemoto, Karen L (1 серпня 1998). The functions of self-mutilation. Clinical Psychology Review (англ.). Т. 18, № 5. с. 531—554. doi:10.1016/S0272-7358(97)00105-0. ISSN 0272-7358. Процитовано 17 травня 2020.
  8. ↑ Urnes, Øyvind (30 квітня 2009). Selvskading og personlighetsforstyrrelser. Tidsskrift for Den norske legeforening (норв.). doi:10.4045/tidsskr.08.0140. ISSN 0029-2001. Процитовано 17 травня 2020.
  9. ↑ Herpertz, S.; Sass, H.; Favazza, A. (1997-07). Impulsivity in self-mutilative behavior: psychometric and biological findings. Journal of Psychiatric Research. Т. 31, № 4. с. 451—465. doi:10.1016/s0022-3956(97)00004-6. ISSN 0022-3956. PMID 9352472. Процитовано 17 травня 2020.
  10. ↑ а б в Klonsky, E. David; Oltmanns, Thomas F.; Turkheimer, Eric (1 серпня 2003). Deliberate Self-Harm in a Nonclinical Population: Prevalence and Psychological Correlates. American Journal of Psychiatry. Т. 160, № 8. с. 1501—1508. doi:10.1176/appi.ajp.160.8.1501. ISSN 0002-953X. PMC 4362719. PMID 12900314. Процитовано 17 травня 2020.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  11. ↑ Rea, Karen; Aiken, Fran; Borastero, Clancy (1 березня 1997). Building therapeutic staff: Client relationships with women who self-harm. Women's Health Issues (English) . Т. 7, № 2. с. 121—125. doi:10.1016/S1049-3867(96)00112-0. ISSN 1049-3867. Процитовано 17 травня 2020.
  12. ↑ М.с, Елисеев; Георгиевна, Барскова Виктория (2010). Болезнь лёша-нихена: клинические проявления и варианты течения, анализ собственного опыта. Современная ревматология. № 3. ISSN 1996-7012. Процитовано 17 травня 2020.
  13. ↑ Self harm | Royal College of Psychiatrists. RC PSYCH ROYAL COLLEGE OF PSYCHIATRISTS (англ.). Процитовано 17 травня 2020.
  14. ↑ а б Publications. Mental Health Foundation (англ.). Процитовано 17 травня 2020.
  15. ↑ Klonsky, E. David; Oltmanns, Thomas F.; Turkheimer, Eric (1 серпня 2003). Deliberate Self-Harm in a Nonclinical Population: Prevalence and Psychological Correlates. American Journal of Psychiatry. Т. 160, № 8. с. 1501—1508. doi:10.1176/appi.ajp.160.8.1501. ISSN 0002-953X. PMC 4362719. PMID 12900314. Процитовано 17 травня 2020.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  16. ↑ Bowen, Arabella C. L.; John, Alexandra M. H. (1 грудня 2001). Gender differences in presentation and conceptualization of adolescent self-injurious behaviour: Implications for therapeutic practice. Counselling Psychology Quarterly. Т. 14, № 4. с. 357—379. doi:10.1080/09515070110100956. ISSN 0951-5070. Процитовано 17 травня 2020.
  17. ↑ Rodham, K.; et al. (2005), "Deliberate Self-Harm in Adolescents: the Importance of Gender", Psychiatric Times, 22 (1).
  18. ↑ Lozano, Rafael; Naghavi, Mohsen; Foreman, Kyle; Lim, Stephen; Shibuya, Kenji; Aboyans, Victor; Abraham, Jerry; Adair, Timothy; Aggarwal, Rakesh (15 грудня 2012). Global and regional mortality from 235 causes of death for 20 age groups in 1990 and 2010: a systematic analysis for the Global Burden of Disease Study 2010. The Lancet (English) . Т. 380, № 9859. с. 2095—2128. doi:10.1016/S0140-6736(12)61728-0. ISSN 0140-6736. PMID 23245604. Процитовано 17 травня 2020.
  19. ↑ Kerr, Patrick L.; Muehlenkamp, Jennifer J.; Turner, James M. (1 березня 2010). Nonsuicidal Self-Injury: A Review of Current Research for Family Medicine and Primary Care Physicians. The Journal of the American Board of Family Medicine (англ.). Т. 23, № 2. с. 240—259. doi:10.3122/jabfm.2010.02.090110. ISSN 1557-2625. PMID 20207935. Процитовано 17 травня 2020.
  20. ↑ Overview | Self-harm in over 8s: short-term management and prevention of recurrence | Guidance | NICE. www.nice.org.uk. Процитовано 17 травня 2020.
  21. ↑ Corcoran P., Reulbach U., Perry I. J. et al. Suicide and deliberate self harm in older Irish adults // International Psychogeriatrics — Cambridge University Press, 2010. — Vol. 22, Iss. 8. — P. 1327–1336. — ISSN 1041-6102; 1741-203X — doi:10.1017/S1041610210001377
  22. ↑ Madge, Nicola; Hewitt, Anthea; Hawton, Keith; Wilde, Erik Jan de; Corcoran, Paul; Fekete, Sandor; Heeringen, Kees van; Leo, Diego De; Ystgaard, Mette (2008). Deliberate self-harm within an international community sample of young people: comparative findings from the Child & Adolescent Self-harm in Europe (CASE) Study. Journal of Child Psychology and Psychiatry (англ.). Т. 49, № 6. с. 667—677. doi:10.1111/j.1469-7610.2008.01879.x. ISSN 1469-7610. Процитовано 17 травня 2020.
Отримано з https://uk.chped.com/w/index.php?title=Самопошкодження&oldid=41677869