Величко Філадельф Кирилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Величко.
Див. також: Філадельф
Філаде́льф Кири́лович Вели́чко
Народження30 серпня (11 вересня) 1833(1833-09-11)
Тарандинці, Лубенський повіт, Полтавська губернія
Смерть19 (31) жовтня 1898(1898-10-31) (65 років)
Санкт-Петербург
Країна Російська імперія
ПриналежністьЗбройні сили Російської імперії
Вид збройних силГоловний штаб
ОсвітаПетровський Полтавський кадетський корпус, Миколаївська академія Генерального штабу
Роки служби1859—
Звання Генерал від інфантерії
Війни / битвиКримська війна;
Російсько-турецька війна (1877—1878)
Нагороди
Орден Святого Володимира 2 ступеня
Орден Святого Володимира 2 ступеня
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
 Золота зброя «За хоробрість»
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святого Станіслава 1 ступеня
Орден Святого Станіслава 1 ступеня
Орден Білого Орла (Польща)
Орден Білого Орла (Польща)

Філаде́льф Кири́лович Вели́чко (1833—1898) — російський військовик, генерал від інфантерії, член Військової ради.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Величко Філадельф Кирилович походив із дворян Полтавської губернії.

Народився 30 серпня (11 вересня) 1833 року в селі Тарандинці Лубенського повіту. Лубенські Велички вели свій родовід від козака Якова (Яцка) Величка, записаного в Реєстрі Війська Запорозького 1649 року[1]. Велички служили в Миргородському полку, а з 1658 року в Лубенському полку на старшинських посадах аж до ліквідації полкового устрою в Лівобережній Україні в 1782 році. Батько, Кирило Васильович Величко (1786–?), поміщик села Тарандинці, служив у Лубнах у нижному земському суді, титулярний радник. Він мав 1000 десятин землі та був власником близько 100 кріпаків.

Ф. Величко виховувався у Полтавсько-Петровському кадетському корпусі, звідки був випущений 13 серпня 1852 р. прапорщиком у 18-ту артилерійську бригаду. З нею взяв участь у Східній (Кримській) війні на Кавказькому театрі воєнних дій.

У 1859 р. закінчив Миколаївську академію Генерального штабу і як офіцер Генерального штабу проходив службу при 7-й кавалерійській дивізії гренадерського корпусу, в штабах різних дивізій Московського і Туркестанського військових округів; за час перебування в останньому окрузі брав участь у походах проти Кокандського і Бухарського ханств.

13 травня 1873 р. Величко був підвищений у генерал-майори з призначенням черговим генералом Головного штабу.

В 1875 р. — керуючий справами мобілізаційного комітету Військового міністерства.

Під час російсько-турецької війни 1877—1878 рр. — командир загону при переході військ через Балкани, генерал-квартирмейстер штабу головнокомандувача. За бойові відзнаки нагороджений Золотою зброєю.

У 1881 р. — помічник начальника Головного штабу. 30 серпня 1882 р. підвищений у генерал-лейтенанти і отримав посаду члена військово-навчального комітету і одночасно виконував обов'язки голови господарського комітету Головного штабу.

В 1894 р. стає членом Військової ради, а в 1896 р. підвищений у генерали від інфантерії.

Ф. Величко відомий також як електротехнік та метеоролог. Ставши в 1878 р. членом російського технічного товариства, відкрив при ньому IV електротехнічний відділ і був його першим головою. Заснував журнал «Електрика», влаштував електричну виставку, першу в Росії і Європі. Захопившись метеорологією, збудував на своїй ділянці на Петровському острові в Санкт-Петербурзі метеорологічну станцію. В 1890—1893 роках розробив геліограф, відомий і нині (геліограф Величка), та отримав на всесвітній виставці диплом І розряду[2].

Ф. Величко сприяв розвитку рідного села та повіту, надавав фінансову підтримку заснованому родиною однокласному народному училищу (1864) та особисто відвідував заняття під час своїх приїздів до села. У візитній книзі училища від 1889 р. є його власноручний запис: «Був присутнім на іспиті в школі. Виніс втішне враження від успіхів та старанності учнів, уміння учнів у святому писанні, читаннях книги та зусиль керівників школи»[3]. Побудував при Лубенській класичній гімназії метеостанцію, чи не єдину на той час в Російській імперії[2].

Помер 19 (31) жовтня 1898 року в Санкт-Петербурзі.

Сім'я

[ред. | ред. код]

Дружина, Євгенія Василівна Величко, доньки: Єлизавета Філадельфівна Величко (Лубни-Герцик) (1865—1942), померла в Брюсселі; Людмила Філадельфівна Величко (Доманевська, Невражина) (1868—1964), померла в Каннах.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Кавалер дванадцяти нагород. Серед інших відзнак Ф. Величко мав ордени:

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Реєстр Війська Запорозького 1649 року. Полк Миргородский. — С. 373.
  2. ↑ а б К истории полтавского дворянства (1802—1902). Том II. — С. 183.
  3. ↑ Бут Василь Григорович. Історія Тарандинцівської середньої школи імені Василя Андрійовича Симоненка на Полтавщині. — К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2014. — С. 22.

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Величко Филадельф Кириллович [Архівовано 10 травня 2017 у Wayback Machine.] // Список генералам по старшинству: Составлен по 1-е сентября 1896 года. — С. 102.(рос.)
  • Українці у світі[недоступне посилання з червня 2019]
  • Величко, Филадельф Кириллович(рос.)
  • Португальский Р. М., Рунов В. А. Военная элита Российской империи 1700—1917 // Энциклопедический справочник. — М.: Вече. — 2009.(рос.)
  • Волков С. Генералитет Российской империи // Энциклопедический словарь генералов и адмиралов от Петра І до Николая П. — Т. 1. — М.: Центрполиграф. — 2009.(рос.)
Отримано з https://uk.chped.com/w/index.php?title=Величко_Філадельф_Кирилович&oldid=39947401