Гнатів Микола-Ярослав Миколайович

Микола-Ярослав Гнатів
Народився	29 жовтня 1937(1937-10-29) Миколаїв, Жидачівський повіт, Польща
Помер	11 липня 2015(2015-07-11) (77 років) Львів
Громадянство	Україна
Національність	українець
Діяльність	інформатик
Сфера роботи	інформатика, історія, регіональна історія, проза, літературна критика і соціальна активність
Alma mater	Національний університет «Львівська політехніка»
Мова творів	українська
Членство	Національна спілка письменників України
Нагороди	Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Премії

|Ukrcenter= |Примітки=

Могила Миколи-Ярослава Гнатіва

Мико́ла-Яросла́в Микола́йович Гна́тів (псевдоніми: Сергій Ярошинський, Ярослав Миколович, В.Столецький, Пан Никтарський; нар. 29 жовтня 1937, Миколаїв, Львівська область — пом. 11 липня 2015 , Львів) — український фахівець з інформатики, письменник (прозаїк), історик, літературознавець, краєзнавець, громадський і політичний діяч. У широких колах львів'ян був знаний як «Ярко» чи «Миколович» . Член Національної Спілки письменників України (1997). Доцент кафедри електронних обчислювальних машин НУ «Львівська політехніка» . Лауреат Шевченківської премії (2011).

Життєпис

Походження

Син корінних миколаївських міщан Марії Гнатівни Старовецької і Миколи Миколовича Гнатіва.

За його ж свідченням, «родина Гнатівих – корінні копачі, вперше зафіксовані в джерелах в т. з. “Дезидератах вільності”, які підписали 16 травня 1616 року 247 міщан, протестуючи проти свавілля старостинської адміністрації і попрання прав міщан Миколаєва. Гнатіви належали до цеху шевців, представники цієї родини дали кілька поколінь знаних майстрів» .

Народився у Миколаєві над Дністром (тепер Львівська область).

Після закінчення Миколаївської середньої школи №1 у 1954 році вступив до Львівського політехнічного інституту, з якого 1956 року був виключений «за поступок, позорящий звание советского студента», і скерований на «перевиховання» до війська. Після служби у війську (1956–1959) закінчив Львівський політехнічний інститут (грудень 1964) і отримав роботу у цьому ж навчальному закладі. Працював на різних посадах — від асистента до старшого наукового співробітника та доцента кафедри «Автоматизовані системи управління».

Кінець 1980-х рр. — належав до середовища самвидавчого альманаху "Євшан-зілля".

Був одним із провідних діячів відродження громадського і політичного життя у Львові в кінці 1980-х — на початку 1990-х років. Депутат Львівської обласної ради перших двох демократичних скликань (1990–1998), член обласного виконавчого комітету (1991–1992), голова Фонду майна Львівської обласної ради (1992–1996), перший заступник голови обласної ради (1997–1998). Був редактором і видавцем (1992–1995) «Інформаційного бюлетеня з приватизації комунальної власності області», у якому опублікував цикл статей та нарисів з питань управління майном та його приватизації. У 1992 році очолював діловий комітет, який займався перенесенням останків Патріарха Иосифа Сліпого з Риму до Львова. Член-засновник Клюбу української греко-католицької інтелігенції у Львові (1990).

З 2000 або 2001 року — президент "Академічної Академії".

Помер 11 липня 2015 року. Похований на цвинтарі у м. Миколаїв .

Сім'я

Дружина Юліана Устиянович, дочка Наталка й онук Теодор Рожанківський.

Внесок у літературу і науку

Ярослав Гнатів є автором понад 100 наукових праць з інформатики, зокрема в області обробки зорових та слухових зображень, має 10 авторських свідоцтв на винаходи (нагороджений Знаком «Изобретатель СССР»).

Як літератор уперше виступив (на запрошення Романа Федоріва) у журналі «Жовтень» №7 за 1977 рік із публікацією «Червоні коні» (повість-есе). Згодом друкував свої твори у журналах «Дзвін» (Львів), «Всесвіт» (Київ), «Київська церква» (Київ-Львів), в альманасі «Молодий буковинець» (Чернівці), у часописах «Ленінська молодь» (згодом «Молода Галичина»), «Віра батьків», «Мета», «Шлях перемоги» тощо. У часи цензурних обмежень його літературні праці публікувались у часописах «Наше слово» (Варшава), «Гомін України» (Монреаль, Канада) та самвидавчому альманасі «Євшан-зілля», де вів рубрику «Весела гласність», під псевдонімами «Ярослав Николович», «Василь Столецький», «Сергій Ярошевський», «Пан Нектарський».

Книги

• «Віра Батьків»,
• «Кам'яна Господиня»,
• «Коли прокидається Лицар»,
• «Біля паплі»,
• «Стрільбицькі князі» [Архівовано 2 листопада 2013 у Wayback Machine.],
• «Закувала зозуленька ой під Чернелицев»,
• «Між вогнями. Микола Устиянович»,
• «Іван Франко» (10-томний біографічний цикл) (останні два — у співавторстві з Р.Гораком).

Друковані праці

• «Червоні коні. Історія забутого промислу в Миколаєві над Дністром», нарис / Микола Гнатів // Жовтень, 1977, № 8 (про історію гончарства в Миколаєві-Дністровському)
• «Свято у „Наддністрянських Афінах“» / Ярослав Миколович // «Наше слово», 8 лютого 1987 (про 175-ліття Миколи Устияновича)
• «Екслібрис для Едуарда Моніка» / Ярослав Миколович // «Наше слово», 23 серпня 1987 (про виставку «Іван Франко в екслібрисі»)
• «Віра Батьків» (про долю Греко-Католицької Церкви та її митрополита Андрея Шептицького в часи Першої світової війни).
  • Перше видання: «Віра Батьків» / Сергій Ярошинський // Євшан-зілля, тт. 3, 4
  • Друге видання: «Віра Батьків». — Рим, 1990.
  • Третє видання: «Віра Батьків». — Л.: Апріорі, 2012
• Про польові квіти й національну символіку / В.Столецький // Дзвін. — 01/1990. — № 1.
• Терновий вінок із Домб'є. / В.Столецький // Дзвін. — 04/1990. — № 4. — С. 75-81.
• Пан Никтарський. Перша демократична сесія Лепільської сільради [Архівовано 29 вересня 2014 у Wayback Machine.]. — Бібліотечка «Поступу», 1990 (гумористичний нарис, самвидав)
• Ярослав Гнатів. Кам'яна господиня. — Клюб Української католицької інтелігенції. / Л.: Місіонер, 2001 (перша книжка «миколаївського циклу»; складається з 4 розділів, присвячених дитячим рокам мистецтвознавця й письменника Миколи Голубця, художникові Петрові Холодному-старшому, довголітньому парохові Миколаєва отцеві Володимирові Федусевичу, родоводу Шухевичів)
• Ярослав Николович. Коли прокидається лицар. — Львів, 2006 (про життя поліконфесійних і полірелігійних родин Миколаєва упродовж 400 років, про різноманітні перипетії, що відбувалися в рідному для автора місті).
• Ярослав Миколович. Стрільбицькі князі. — Л.: Манускрипт, 2009 (розповідь про життя кількох «князівських» родин зі села Стрільбичі; згідно з «волоським правом» «князями» називали голів громад)
• Пан Никтарський. Нектар-зілля, або Перша Демократична… — Л.: 2010 (гумористичні спогади про першу сесію Львівської обласної ради першого демократичного скликання)
• Ярослав Гнатів-Николович. Біля паплі. — Л.: Апріорі, 2011. — 388 с. [Архівовано 13 липня 2015 у Wayback Machine.] (складається із двох розділів — цикл новел «Біля паплі» та «Говиковичі» — своєрідна хроніка родини, тісно пов'язаної з Миколаєвом).
• Ярослав Николович. «Закувала зозуленька ой під Чернелицев». — Л.: Апріорі, 2013. — 436 с. (історія містечка Чернелиця).

У співавторстві з Романом Гораком

• десятитомник «Іван Франко» (Шевченківська премія 2011 року)
  • книга перша «Рід Якова» (2000)
  • книга друга «Цілком нормальна школа» (2001)
  • книга третя «Гімназія» (2002)
  • книга четверта «Університет» (2004)
  • книга п'ята «Не пора!» (2005)
  • книга шоста «В поті чола» (2005)
  • книга сьома «Протистояння» (2006)
  • книга восьма «Роки страждань» (2007)
  • книга дев'ята «Катастрофа» (2008)
  • книга десята «Quo tendis» (2009, у двох частинах — «Відхід» і «У притворі вічності»).
• Нестаничі, Шашкевича, 43 // Жовтень, 1984, № 1 (про перебування Маркіяна Шашкевича в селі Нестаничі)
• Запросини на жентицю // Жовтень, 1984, № 5 (про перипетії довкола встановлення авторства листа до Маркіяна Шашкевича від 10 травня 1839; автори спростовують усталене доти авторство цього листа, приписуване Миколі Устияновичу, а встановлюють справжнього автора — Маркіянового брата Миколу).
• Там, де народилася «Читанка» // Жовтень, 1986, № 9 (до 175-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича; встановлено точну адресу будинку на вул. Коперника, 27 у Львові, у якому М.Шашкевич жив у 1824—1825 і 1830—1831 рр. і створив свою «Читанку»).
• [1] [Архівовано 4 квітня 2015 у Wayback Machine.].
• Чому «Русалка Дністровая» народилася на берегах Дунаю? // Всесвіт, 1988, № 12 (про історію видання першого українського альманаху)

Нагороди

• Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня.
• Лауреат Шевченківської премії (2011).
• Лауреат премії з номінації «Літературознавство, сучасна літературна критика та переклади» імені Михайла Возняка.

Про нього

• Ярослав Пришляк. Видатні особистості Миколаївщини. — Монреаль, 1998.
• Степан Кость. «Кам'яна Господиня» буде стояти. // Збірник праць кафедри української преси. Випуск 4-6. Видавничий центр ЛНУ, 2001).
• Ярослав Лялька, Павло Романюк. Літопис нескореної України. Книга 3. — Л.: Каменяр, 2002.
• «Нові імена. Львівщина та львів'яни». Історико-біографічний енциклопедичний довідник. — Л.: РГ «Віка», 2004.
• Літературна Львівщина. Хрестоматія для вивчення літератури рідного краю. — Л.: Камула, 2004.
• Іван Лучук. Ярослав Гнатів – колоритний персонаж львівського пейзажу // zaxid.net. 22.10.2012 [Архівовано 13 липня 2015 у Wayback Machine.]
• Іван Лучук. Незабутній пан Никтарський. Світлій пам’яті Ярослава Гнатіва // Zbruch, 12.07.2015 [Архівовано 14 липня 2015 у Wayback Machine.]
• Мирослав Ґудз. In memorium. Ярко зблизька. // Zbruch, 19.08.2015 [Архівовано 17 листопада 2016 у Wayback Machine.]
• Юрій Винничук. Кнайпи львівської богеми – 2 // Zbruch, 24.07.2016 [Архівовано 27 липня 2016 у Wayback Machine.]
• Детальна інформація // Миколаїв над Дністром [Архівовано 13 липня 2015 у Wayback Machine.]
• Рецензії на твори — у часописах «Поступ», «Високий Замок», «Львівська газета», «Просвіта», «Основа» тощо.

Посилання

• Шевченківський комітет [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]