Джерард Койпер

Джерард Петер Койпер
нід. Gerrit Pieter Kuiper англ. Gerard Peter Kuiper
Ім'я при народженні	нід. Gerrit Pieter Kuiper
Народився	7 грудня 1905(1905-12-07) Тейт'єнгорн, Схаген, Північна Голландія, Нідерланди
Помер	23 грудня 1973(1973-12-23) (68 років) Мехіко, Мексика ·інфаркт міокарда
Країна	Нідерланди,  США
Національність	нідерландець
Діяльність	астроном, планетолог, картограф, викладач університету
Alma mater	Лейденський університет
Галузь	астрономія
Заклад	Лейденський, Гарвардський, Чиказький, Аризонський університети
Вчене звання	професор
Науковий керівник	Ейнар Герцшпрунг
Аспіранти, докторанти	Том Герельс Карл Саган Tobias C. Owend
Членство	Американська академія мистецтв і наук Нідерландська королівська академія наук Національна академія наук США
Відомий завдяки:	відкрив Міранду, Нереїду пояс Койпера
У шлюбі з	невідомо
Нагороди	Премія Жансена, медаль Ріттенгауза
Джерард Койпер у Вікісховищі

Джерард Петер Койпер (нід. Gerrit Pieter Kuiper, МФА: [ˈkœypər], англ. Gerard Peter Kuiper, МФА: [ˈkaɪpər]); 7 грудня 1905 — 23 грудня 1973) — нідерландський і американський астроном, член Національної АН США (1950), член Нідерландської королівської АН. Відкрив супутники Урана — Міранду (1948), Нептуна — Нереїду (1949), вуглекислий газ в атмосфері Марса, атмосферу супутника Сатурна Титана.

Життєпис

Народився в Гаренкарспелі (Нідерланди). У 1927 році закінчив Лейденський університет. До 1933 року працював там же під керівництвом Е. Герцшпрунга. З 1933 року жив у США. Працював у Лікській обсерваторії (1933—1935), Гарвардському (1935—1936), Чиказькому (1936—1960, з 1943 року — професор) університетах. Упродовж 1947—1949 і 1957—1960 років — директор обсерваторій Єркської і Мак-Доналд. У 1960 році організував у Аризонському університеті місячно-планетну лабораторію, яку очолював до 1973 року.

Основні наукові роботи відносяться до фізики зір, планет і їхніх супутників. Перші роботи присвячені дослідженню подвійних зір — візуальних, спектральних і затемнених. Відкрив багато подвійних зір, а також білих карликів, тому що прийшов до висновку, що не менше половини найближчих до Сонця зір — подвійні або кратні системи. За вимірами подвійних зір уточнив співвідношення маса-світність для зір головної послідовності. У 1937 році опублікував першу діаграму спектр-світність для галактичних зоряних скупчень, на якій теоретичні розрахунки зоряної еволюції, виконані Бенгтом Стремгреном, порівнювалися з результатами спостережень; подібні діаграми згодом зіграли велику роль у вивченні еволюційних шляхів зір.

Починаючи з 1940-х років Койпер переважно займався вивченням планет. Першим виявив спектроскопічні вуглекислий газ в атмосфері Марса, що є за сучасними уявленнями основним її компонентом. Відкрив атмосферу на Титані, крижані частки в кільцях Сатурна. Визначив вміст водяної пари та ізотопний вміст вуглекислого газу в атмосфері Венери. Виявив варіації вмісту вуглекислого газу в надхмарному шарі атмосфери Венери. У 1948 році відкрив п'ятий супутник Урана — Міранду, в 1949 — другий супутник Нептуна — Нереїду. Висловив виправдане згодом припущення про базальтовий склад поверхні місячних морів, про природу Східного Моря Місяця і про наявність вулканічних порід на Марсі.

У 1950-х роках розвивав протопланетну космогонічну гіпотезу, що виходить з уявлення, що подвійні зорі та зорі з планетними системами утворюються в результаті аналогічних процесів зі слаботурбулентних дозоряних хмар, які стискаються зі збереженням кутового моменту. Був організатором найповнішого фотографічного огляду астероїдів (1949—1956). У зв'язку з початком дослідження Місяця за допомогою космічних апаратів провів численні візуальні і фотографічні спостереження його поверхні на 82-дюймовому телескопі. Керував програмою фотографування Місяця з космічних апаратів серії «Рейнджер», брав участь у роботах за програмами «Сервеєр», «Орбітер», «Аполлон». Керував створенням чотирьох атласів Місяця, складених у результаті виконання цих програм, у тому числі першого ректифікованого місячного атласу. Дав опис структури різних об'єктів на поверхні Місяця. У місячно-планетної лабораторії Аризонського університету виконав також низку спектральних досліджень зір, зокрема виявив водяні пари в атмосферах холодних зір, склав атлас інфрачервоного сонячного спектра. Організував видання і був редактором двох серій колективних монографій — «Сонячна система» (т. 1—4, 1953—1961) та «Зорі та зоряні системи» (т. 1—9, видання розпочато в 1960).

Відзнаки та пам'ять

Премія ім. П. Ж. С. Жансен Французького астрономічного товариства (1951) і медаль ім. Д. Ріттенгауза Національної АН США.

Передбачив наявність поясу з комет навколо Сонячної системи, існування якого було доведене через 20 років після смерті Койпера, а сам пояс був названий на його честь. Також на честь Койпера названі астероїд (1776 Койпер) і кратери на Місяці, Марсі і Меркурії.

Щорічно Відділ планетарних наук Американського астрономічного товариства вручає премію Койпера за значні досягнення в планетології.

Джерела

• Gerard Peter Kuiper: NASA KAO's Namesake(англ.)
• Gerard Kuiper Papers at the University of Arizona [Архівовано 28 січня 2022 у Wayback Machine.](англ.)
• National Academy of Sciences Biographical Memoir [Архівовано 2 березня 2021 у Wayback Machine.](англ.)