Жан Етьєн Ліотар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жан Етьєн Ліотар
фр. Jean-Étienne Liotard
Народження22 грудня 1702(1702-12-22)[1][2][…]
Женева, Женева, Швейцарія[4]
Смерть12 червня 1789(1789-06-12)[1][2][…] (86 років)
 Женева, Женева, Швейцарія[4]
КраїнаШвейцарія Швейцарія
Жанрпортрет
Діяльністьхудожник, рисувальник
Відомі учніLouis-Ami Arlaud-Jurined
ТвориQ17319951?, Q17319955? і Шоколадниця
Роботи в колекціїМіннеаполіський інститут мистецтваd, Художній інститут Чикаго, Музей мистецтв Нельсона-Аткінсаd, Музей Ґетті, Національна галерея мистецтв, Національний музей Швеції, Колекція Фріка[6], Музей мистецтв Філадельфії, Амстердамський музейd, Рейксмузей, Musée historique de Strasbourgd, Галерея Уффіці, Державні художні зібрання Дрездена, Національна галерея Вікторії, Женевський музей мистецтва і історії, Державний музей мистецтв, Національна галерея, Музей історії мистецтв, Баварські державні колекції картин, Музей Фіцвільяма, Музей образотворчих мистецтв, Державна картинна галерея (Карлсруе), Клівлендський музей мистецтв, National Museum Paleis het Lood[7], Royal Collections of the Netherlandsd[8], Музей фюрера, Музей мистецтва Метрополітен, Haags Historisch Museumd, Ступініджі, Музей герцога Антона Ульріха, Музей мистецтв, Museum Goudad, Building of the Winterthur Museum of Artd, Kunst Museum Winterthur | Reinhart am Stadtgarten[d], Musée des Arts décoratifsd, Музей Маєра ван дер Берга, Реннський музей образотворчого мистецтва, Print Collectiond[9], Музей Бойманса - ван Бенінгена[10], Альбертіна і Палац Лазєнковський

CMNS: Жан Етьєн Ліотар у Вікісховищі

Жан Етьєн Ліотар (фр. Jean-Étienne Liotard; 1702, Женева, Швейцарія — 1789, Женева, Швейцарія) — швейцарський художник.

1725 року Ліотар приїхав до Парижа на навчання, де знайшов свого покровителя — Пюїзьє, який повіз його до Неаполю.

1736 року Ліотар переїхав у Рим, де написав безліч портретів пастеллю, у тому числі портрети папи Клемента ХІІ і декількох кардиналів, які принесли йому популярність.

Любитель пригод, Ліотар вирушив до Константинополя, де засвоїв місцеві звичаї, одягся турком, що в той час вважалося великою ексцентричністю, і в цьому вигляді з'явився у Відень, де імператор Франц І прийняв його дуже милостиво. Він отримав багато замовлень і виконав портрети Марії Терезії та багатьох членів імператорського дому і представників австрійської знаті. Тут же він виконав пастеллю портрет красуні Анни Бальдауф (Anna Baltauf), всесвітньо відомий під назвою «Шоколадниця»

У 1744 році Ліотар двічі зображує себе у східному наряді — один портрет був написаний для флорентійського зібрання портретів художників, інший знаходиться у дрезденській галереї. З Відня Ліотар прибув у Париж у той час, коли пастельний рід живопису користувався там особливою пошаною, а законодавицею мод була Маркіза де Помпадур. Вона побажала мати свій портрет роботи Ліотара і надала йому титул королівського живописця й члена академії, завдяки чому Ліотар стає модним світським портретистом. Його роботи широко експонувалися на паризьких виставках, щоправда поруч виставлялися й майстерні роботи Латура, які складали портретам Ліотара гідну конкуренцію.

Після чотирирічного перебування в Парижі Ліотар подався в Англію, а звідти у Голландію. Кінець свого життя він провів у Женеві. Крім безлічі портретів, з яких багато які були гравіровані, ним виконано кілька картин. Сам він вигравірував кілька офортів.

Головні твори

[ред. | ред. код]
Ж. Е. Ліотар, автопортрет (1789)
Луїза д'Епіне, 1759, Женевський музей мистецтва і історії
«Шоколадниця», 1743, Дрезденська картинна галерея

Обрані твори

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Mariette, «Abecedario» (III), «Portraits de la Galerie de Florence» (IV);
  • Nagler, «Allg. Künstler-Lex.» (VII); «Nouvelle biographie générale» publ. par Firmin Didot (т. 3 1).