Кертіс Скапаротті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кертіс Скапаротті
англ. Curtis Scaparrotti
Кертіс Скапаротті
Кертіс Скапаротті
Генерал Кертіс Скапаротті
Прапор
Прапор
18-й Головнокомандувач об'єднаними збройними силами НАТО в Європі
4 травня 2016 — 15 березня 2019
Попередник: Філіп Брідлав
Наступник: Тод Волтерс
Прапор
Прапор
17-й Головнокомандувач Збройними силами США в Європі
3 травня 2016 — 15 березня 2019
Попередник: Філіп Брідлав
Наступник: Тод Волтерс
 
Народження: 5 березня 1956(1956-03-05) (68 років)
Логан, Огайо, США[1]
Країна: США
Освіта: Командно-штабний коледж армії США, Військова академія США, Університет Південної Кароліни і Воєнний коледж армії США
Нагороди: Медаль за видатну службу в Збройних силах
Медаль «За видатні заслуги»
Медаль за відмінну службу в Збройних силах
Легіон Заслуг
Медаль за похвальну службу
Похвальна медаль
Медаль за досягнення (США)
Нагорода за видатну єдність частини
Подяка за доблесть

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Кертіс Майкл «Майк» Скапаротті (англ. Curtis Michael «Mike» Scaparrotti; нар. 5 березня 1956, Логан, Огайо, США) — американський військовослужбовець, Генерал армії США, Головнокомандувач Збройними силами США в Європі (2016—2019), та об'єднаними збройними силами НАТО в Європі (2016—2019)[2].

Біографія

[ред. | ред. код]

Кертіс Скапаротті народився 5 березня 1956 року в Логані (штат Огайо) в родині Бетті Браун і Майкла Скапаротті. Під впливом авторитету свого батька (сержант-майора у відставці) учасника Другої світової війни, члена Національної гвардії Огайо − він дізнався про те, що таке військова служба. Кертіс навчався в невеликій середній школі міста Логан на південному сході Огайо, яку закінчив у 1974 році, незважаючи на проблеми з навчанням.

У 1978 році Скапаротті закінчив Військову академію США у Вест-Пойнті (штат Нью-Йорк) і вступив на службу в Армію США у званні другого лейтенанта.

У 1983 році у званні капітана Скапаротті вперше відвідав Європу. У 1984 році він закінчив курс офіцера піхоти в Форт-Беннінг (штат Джорджія), а потім закінчив Університет Південної Кароліни зі ступенем магістра в галузі адміністративного управління у сфері освіти. У 1985 році Скапаротті повернувся до Вест-Пойнта і був призначений на посаду офіцера тактичного відділу і штабного ад'ютанта. У липні 1989 року він став офіцером оперативного відділу 1-го батальйону 87-го піхотного полку 10-ї гірської дивізії, а потім перейшов на службу в штаб дивізії, як начальник оперативного відділу. З травня 1992 по травень 1994 рік Скапаротті працював у загальному командуванні персоналом при начальнику штабу Армії США у Вашингтоні (округ Колумбія).

З травня 1994 року по квітень 1996 року Скапаротті був командиром 3-го батальйону 325-ї повітряно-десантної бойової групи Південно-Європейської цільової групи у Віченці (Італія), після чого командував батальйоном під час операцій «Відродження надії» в Заїрі/Руанді, «Спільні зусилля» в Боснії і Герцеговині, «Гарантована відповідь» в Ліберії.

У травні 1996 року Скапаротті отримав чин офіцера оперативного відділу 10-ї гірської дивізії і пройшов курс у Військовому коледжі Армії США в Карлайл-Барракс (штат Пенсільванія). У 1998 році він обійняв посаду начальника групи армійських ініціатив при заступнику начальника штабу Управління операціями у Вашингтоні (округ Колумбія). У 1999 році Скапаротті повернувся в Форт-Брегг і став командиром 2-ї бригади 82-ї повітряно-десантної дивізії, а з липня 2001 по липень 2003 року був заступником помічника директора по спільних операцій при Об'єднаному штабі у Вашингтоні (округ Колумбія). З липня 2003 року по липень 2004 він був помічником дивізійного командира 1-ї бронетанкової дивізії під час операції «Іракська свобода».

Із серпня 2004 по липень 2006 року Скапаротті обіймав посаду 69-го коменданта кадетів Військової академії США у Вест-Пойнті (штат Нью-Йорк). З серпня 2006 по вересень 2008 року він був директором відділу Центрального командування США і відповідав за контроль над проведенням всіх військових операцій на всіх вирішальних етапах по всій зоні відповідальності Центрального командування, в тому числі в Іраку, Афганістані і Сомалі. З 1 жовтня 2008 по серпень 2010 Скапаротті був командиром 82-ї повітрянодесантної дивізії зі штаб-квартирою в Східному Афганістані, де обіймав посади головнокомандувача комбінованої об'єднаної цільовою групою 82 і регіонального командування Сходу. 3 червня 2009 року на авіабазі «Баграм» відбулася церемонія передачі повноважень групі 82 від групи 101 по контролю над становищем в 14 провінціях на сході Афганістану уздовж пакистанського кордону.

15 жовтня 2010 року Скапаротті взяв на себе командування I корпусом на об'єднаної бази Льюїс-Макчорд в Форт-Луїсі (штат Вашингтон). Одночасно, з 11 липня 2011 року по 12 червня 2012 року він обіймав посаду командувача Об'єднаного командування Міжнародних сил сприяння безпеці і заступника командувача Силами США в Афганістані. 1 травня 2012 року Скапаротті зустрічав на авіабазі «Баграм» президента США Барака Обаму, який прилетів для зустрічі з президентом Афганістану Хамідом Карзаєм. У цей час Скапаротті був другим за важливістю командиром американських військ в Афганістані. При ньому, війська НАТО, які досягли піку чисельності в 140 тисяч, включаючи 100 тисяч американців, в ході операції «Непохитна свобода» завдали ряд важких поразок талібам, але не закріпили успіх і атаки бойовиків поновилися після виведення більшості військ НАТО в 2014 році. На думку Скапаротті, найголовнішою перешкодою на шляху встановлення довготривалого миру в Афганістані є воєнізовані формування, сформовані за етнічним і племінним принципами, члени яких не довіряють людям, які мають інше походження.

3 липня 2012 року Скапаротті обіймав посаду директора Об'єднаного штабу, а його наступником на посту командувача I корпусом став генерал-лейтенант Роберт Браун. 2 жовтня 2013 року Скапаротті був переведений у звання чотиризіркового генерала і призначений на посаду командувача комбінованих сил і Силами США в Кореї, змінивши генерала Джеймса Турмана. В умовах наростання нестабільності в Північно-Східній Азії в зв'язку з розвитком ядерної програми Північної Кореї, при Скапаротті чисельність союзних військ в Південній Кореї сягнула 28 500 осіб.

29 квітня 2016 року на церемонії в президентській резиденції «Чхонваде» президент Республіки Корея Пак Кин Хє нагородила Кертіса Скапаротті медаллю «Тонг-Іль» та орденом «За заслуги в національній обороні». Церемонія передачі повноважень від Скапаротті генералу Вінсенту Бруксу відбулася 30 квітня в Енсан-Гаррісон у центрі Сеула.

11 березня 2016 року Північноатлантична рада схвалила призначення генерала Кертіса Скапаротті на посаду Верховного головнокомандувача Об'єднаними збройними силами НАТО в Європі, а президент США Барак Обама призначив його командувачем Європейським командуванням збройними силами США. До цього часу чисельність американських військ, що перебувала в Європі та 28 країнах-членах НАТО, складала 62 тисячі осіб, включаючи 52 500 осіб, які перебували у підпорядкуванні Європейського командування.

Одружений із Сінді Скапаротті (до шлюбу Бейтман) і має двох дорослих дітей.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. GEN Curtis M Scaparrotti (PDF). 16 березня 2016. с. 793. Архів оригіналу (PDF) за 26 Грудня 2016.
  2. Miles, Donna. General Curtis M. Scaparrotti Commander, U.S. European Command and NATO Supreme Allied Commander Europe. DefenseLink. Архів оригіналу за 24 Березня 2017. Процитовано 16 березня 2016.

Джерела

[ред. | ред. код]
Командування військовими формуваннями (установами)
США
Попередник:
генерал
Джеймс Девід Турман

Командувач
Збройних сил США в Кореї

2 жовтня 2013 — 30 квітня 2016
Наступник:
генерал
Вінсент Брукс
Попередник:
генерал
Джеймс Девід Турман

Командувач
Об'єднаних сили Кореї та США

2 жовтня 2013 — 30 квітня 2016
Наступник:
генерал
Вінсент Брукс
Попередник:
генерал
Філіп Брідлав

18-й
Верховний головнокомандувач
ОЗС НАТО в Європі

3 травня 2016 — 3 травня 2019
Наступник:
генерал
Тод Волтерс
Попередник:
генерал
Філіп Брідлав

17-й
Головнокомандувач
Збройними силами США в Європі

3 травня 2016 — 3 травня 2019
Наступник:
генерал
Тод Волтерс


Командування військовими формуваннями (установами)
ООН
Попередник:
генерал
Джеймс Девід Турман

Командувач військ ООН

2 жовтня 2013 — 30 квітня 2016
Наступник:
генерал
Вінсент Брукс