Мінтака (зоря)
 | |
| Історія дослідження | |
|---|---|
| Дата відкриття | рік |
| Дані спостережень (Епоха J2000.0[1][2]) | |
| Пряме піднесення | |
| Схилення | |
| Відстань | пк |
| Видима зоряна величина (V) | m |
| Сузір'я | Оріон |
| Астрометрія | |
| Променева швидкість (Rv) | км/c |
| Власний рух за прямим піднесенням | mas/рік |
| Власний рух за схиленням | mas/рік |
| Паралакс (π) | 4,71 ± 0,58 кутова мілісекунда[1] |
| Абсолютна зоряна величина (V) | m |
| Спектральні характеристики | |
| B−V | |
| U−B | |
| Фізичні характеристики | |
| Маса | M☉ |
| Радіус | R☉ |
| Вік | років |
| Температура | K |
| Світність | L☉ |
| Металічність | |
| Обертання | 121 км/с[3][4] |
| Частина від | Пояс Оріона, NAME del Ori Clusterd[2] і Orion Xd[2] |
| Елементи орбіти | |
| Період (P) | років |
| Велика піввісь (a) | а.о. |
| Ексцентриситет (e) | |
| Эпоха периастра (T) | ° |
| Аргумент перицентра (ω) | ° |
| - | |
| Інформація у базах даних | |
| SIMBAD | * del Ori |
| Зоряна система | |
| Зоря має кілька компонентів Їх параметри: | |
Мінта́ка (δ Ori / дельта Оріона) — блакитний надгігант у сузір'ї Оріона, крайня права з трьох зір, що складають астеризм «Пояс Оріона». Зоря розташована дуже близько до небесного екватора. Коли Оріон перебуває поблизу меридіана, Мінтака є крайньою правою зорею Поясу Оріона, якщо дивитися на неї з Північної півкулі, обернувшись на південь.
Дельта Оріона (δ Orionis) — позначення зорі за Баєром, 34 Оріона — за Фламстідом. Сама назва Мінтака походить від араб. منطقة, трансліт. manṭaqa, дос. «пояс».[8]. 2016 року Міжнародний астрономічний союз організував Робочу групу зоряних назв (WGSN) для каталогізації та стандартизації власних назв зір[9]. Перший бюлетень WGSN за липень 2016 року містив таблицю перших двох партій назв, затверджених WGSN, серед яких була й назва Мінтака для цієї зорі. Тепер вона внесена в Каталог зоряних назв МАС[10][11].
Вимірювання променевої швидкості, зроблені Анрі-Александром Деландром 1900 року в Паризькій обсерваторії, показали, що Мінтака має змінну променеву швидкість і, відповідно, є спектрально-подвійною. Його попередня оцінка орбітального періоду в 1,92 дня була неправильна, як 1904 року показав Йоганнес Франц Гартманн, використовуючи фотопластинки, зроблені в Потсдамській обсерваторії, з'ясувавши, що орбітальний період зорі становить 5,7 дня. Гартманн також помітив, що лінія кальцію K на 393,4 нанометра в зоряному спектрі не бере участі в періодичних зміщеннях ліній, спричинених орбітальним рухом зорі, і припустив, що в зоні прямої видимості Мінтаки була хмара, яка містила кальцій. Це було перше виявлення міжзоряного середовища[12][13].
δ Оріона — кратна зоряна система. У ній є зоря 7 зоряної величини на відстані близько 52 кутових секунд від первинної зорі другої зоряної величини та набагато слабша зоря між ними. Система позначена WDS 05320-0018 у Вашингтонському каталозі подвійних зір, де супутник 14-ї зоряної величини вказаний як компонент B, а зоря сьомої зоряної величини — як компонент C[14].
- ↑ а б в г д Leeuwen F. v. Validation of the new Hipparcos reduction // Astron. Astrophys. / T. Forveille — EDP Sciences, 2007. — Vol. 474, Iss. 2. — P. 653–664. — ISSN 0004-6361; 0365-0138; 1432-0746; 1286-4846 — doi:10.1051/0004-6361:20078357 — arXiv:0708.1752
- ↑ а б в г д SIMBAD Astronomical Database
- ↑ а б Castro, N., Herrero, A., Simón-Díaz, S. et al. The IACOB project. III. New observational clues to understand macroturbulent broadening in massive O- and B-type stars // Astron. Astrophys. / T. Forveille — EDP Sciences, 2016. — Vol. 597. — 17 p. — ISSN 0004-6361; 0365-0138; 1432-0746; 1286-4846 — doi:10.1051/0004-6361/201628541 — arXiv:1608.05508
- ↑ а б в Burssens, S., Simón-Díaz, S., Bowman, D. M. et al. Variability of OB stars from TESS southern Sectors 1-13 and high-resolution IACOB and OWN spectroscopy // Astron. Astrophys. / T. Forveille — EDP Sciences, 2020. — Vol. 639. — P. 61. — ISSN 0004-6361; 0365-0138; 1432-0746; 1286-4846 — doi:10.1051/0004-6361/202037700 — arXiv:2005.09658
- ↑ Kreiner, J. M. Up-to-date linear elements of eclipsing binaries // Acta Astron. / M. Kubiak — Copernicus Foundation for Polish Astronomy, 2004. — Vol. 54. — P. 207–210. — ISSN 0001-5237
- ↑ Kruse, Ethan, Caldwell, Douglas A., Stassun, Keivan G. et al. TESS Eclipsing Binary Stars. I. Short-cadence Observations of 4584 Eclipsing Binaries in Sectors 1–26 // The Astrophysical Journal: Supplement Series — AAS, 2022. — Vol. 258, Iss. 1. — 22 p. — ISSN 0067-0049; 1538-4365 — doi:10.3847/1538-4365/AC324A — arXiv:2110.13382
- ↑ Zakrzewski, B., Kim, H. -W., Ogłoza, W. A Comprehensive Catalog of Galactic Eclipsing Binary Stars with Eccentric Orbits Based on Eclipse Timing Diagrams // The Astrophysical Journal: Supplement Series — AAS, 2018. — Vol. 235, Iss. 2. — 27 p. — ISSN 0067-0049; 1538-4365 — doi:10.3847/1538-4365/AAB7EF
- ↑ Allen, Richard Hinckley (1963) [1899]. Star-names and their meanings. New York, NY: Dover Publications. с. 314. ISBN 1-931559-44-9.
- ↑ IAU Working Group on Star Names (WGSN). Процитовано 22 May 2016.
- ↑ Bulletin of the IAU Working Group on Star Names, No. 1 (PDF). Процитовано 28 July 2016.
- ↑ IAU Catalog of Star Names. Процитовано 28 July 2016.
- ↑ Deslandres, H. (1 березня 1900). Variable velocity in line of sight of delta Orionis. (Notes). The Observatory. Т. 23. с. 148—148. ISSN 0029-7704. Процитовано 1 лютого 2024.
- ↑ Hartmann, J. (1 травня 1904). Investigations on the spectrum and orbit of delta Orionis. The Astrophysical Journal. Т. 19. с. 268—286. doi:10.1086/141112. ISSN 0004-637X. Процитовано 1 лютого 2024.
- ↑ Mason, Brian D.; Wycoff, Gary L.; Hartkopf, William I.; Douglass, Geoffrey G.; Worley, Charles E. (2001). The 2001 US Naval Observatory Double Star CD-ROM. I. The Washington Double Star Catalog. The Astronomical Journal. 122 (6): 3466. Bibcode:2001AJ....122.3466M. doi:10.1086/323920.