Найджел Вінтерберн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Найджел Вінтерберн
Особисті дані
Народження 11 грудня 1963(1963-12-11) (60 років)
  Ерлі[d], Норт-Ворикширd, Ворикшир, Англія, Велика Британія
Зріст 173 см
Вага 72 кг
Громадянство  Англія
Позиція лівий захисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1981–1982 Англія «Бірмінгем Сіті» 0 (0)
1982–1983 Англія «Оксфорд Юнайтед» 0 (0)
1983–1987 Англія «Вімблдон» 165 (8)
1987–2000 Англія «Арсенал» 440 (8)
2000–2003 Англія «Вест Гем Юнайтед» 82 (1)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1986 Англія Англія U-21 1 (0)
1990–1991 Англія Англія (B) 3 (0)
1989–1993 Англія Англія 2 (0)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Найджел Вінтерберн (англ. Nigel Winterburn, нар. 11 грудня 1963) — англійський футболіст, що грав на позиції лівого захисника.

Більшу частину кар'єри провів у «Арсеналі», з якимс тав триразовим чемпіоном Англії, дворазовим володарем Кубка Англії і Кубка англійської ліги, а також володарем Кубка Кубків УЄФА. Крім того зіграв два матчі за збірну Англії.

Клубна кар'єра

[ред. | ред. код]

Розпочинав грати у футбол в клубах «Бірмінгем Сіті» та «Оксфорд Юнайтед», але на доросмлому рівні за них так і не виступав, після чого 1983 уклав угоду з клубом Третього дивізіону «Вімблдоном». Тут Вінтерберн дебютував на дорослому рівні і швидко став основіним лівим захисником команди, а 1986 року допоміг команді вийти до вищого англійського дивізіону. Незважаючи на присутність у складі таких осіб, як Джон Фашану та Вінні Джонс, усі чотири роки, що Вінтерберн грав у «Вімблдоні», він визнавався вболівальниками клубу найкращим гравцем команди. Розумна, розважлива гра лівого захисника вигідно вирізнялася на тлі жорсткого і простакуватого футболу команди.

Після того як «Вімблдон» фінішував шостим у підсумковій турнірній таблиці вищого дивізіону, до молодого захисника з'явився інтерес кількох великих клубів. Одним із них був «Арсенал», де головний тренер Джордж Грем намагався знайти заміну зірковому Кенні Сенсому. У першому сезоні Найджел часто сидів на лаві запасних, будучи дублером Сенсома, а якщо і з'являвся на полі, то зазвичай не грав на своїй улюбленій позиції, а праворуч, де тренер все не міг знайти оптитмального футболіста після уходу Віва Андерсона. Крім того у фіналі Кубка Футбольної ліги Вінтерберн не реалізував пенальті, через що його команда програла 2:3 «Лутон Тауну» і залишилась без троофею. Ситуація змінилася з наступного сезону, коли Сенсом покинув «канонірів» і Вінтерберн зайняв його місце в стартовому складі ліворуч у захисті і за довгу історію своїх виступів за клубу більше ніколи його не втрачав. Натомість праворуч лондонці придбали Лі Діксона, а в центрі виступали Тоні Адамс та Стів Боулд з якими Вінтерберн створив міцний захист на наступне десятиліття. Першти спортивним викликом нової захисної ланки стала остання гра чемпіонату Англії в 1989 році проти чинного чемпіона, «Ліверпуля», у якій «канонірам» потрібна була перемога з різницею в два голи, щоб обійти «Ліверпуль» і виграти титул. Лондонський клуб сенсаційно забив другий гол у додатковий час у одній з найбільш драматичних розв'язок сезону за всю історію чемпіонатів[1] і зумів стати чемпіонам Англії вперше з 1971 року. У 1990 році оборона клубу остаточно сформувалася з прибуттям на «Гайбері» Девіда Сімена. Він був частиною команди шотландського тренера, яка вигравала Англійську лігу у 1991 році, по ходу якої зазнала лише однієї поразки.

Через два роки Вінтерберн розширив свою особисту колекцію трофеїв і вперше виграв обидва внутрішні кубкові змагання — «Арсенал» переміг «Шеффілд Венсдей» з рахунком 2:1 як у Кубку Англії, так і в Кубку ліги, щоправда у випадку з Кубком Англії потрібна була повторна гра. Таким чином клуб кваліфікувався у Кубок володарів кубків 1993/94, який і виграв завдяки перемозі 1:0 над італійською «Пармою» у фінальному матчі. Наступного року «каноніри» згнову вийшли у фінал турніру, але цього разу поступилитсь у вирішальній грі іспанській «Сарагосі» (1:2).

Арсен Венгер, який очолив «Арсенал» у 1996 році, не став руйнувати сформований захист команди, наймолодшому гравцю якого було 30 років, і в 1998 році Вінтерберн під його керівництвом виграв чемпіонат і Кубок Англії. Важливою у цих перемогах стала зв'язка Найджела з нідерландським новачком клубу, лівим вінгером Марком Овермарсом[2].

Останні два роки в «Арсеналі» були для Вінтерберна не дуже вдалими. В листопаді 1998 року захисник отримав травму, через яку він пропустив кілька ігор. Контракт, який спочатку закінчувався влітку 1999 року, був знову продовжений[3], але після кількох виступів на початку сезону 1999/00 ще одна травма призвавела до того, що бразилець Сілвіньйо поступово витіснив Найджела, зігравши втому числі і у програному фіналі Кубка УЄФА 2000 року. Крім того, на позицію основного лівого захисника вже «стукався» перспективний вихованець Ешлі Коул, в результаті чого 2000 року Вінтерберн після тринадцять сезонів своєї ігрової кар'єри покинув склад «канонірів».

Вінтерберн приєднався до «Вест Гем Юнайтед» у червні 2000 року за 250 тис. фунтів[4], і не зважаючи на поважний вік у перших двох сезонах був основним гравцем і лідером «молотобійців». Коли Найджел в лютому 2003 року зламав зап'ястя, що призвело до операції та неможлитвості вийти на поле до кінця сезону, його команда без свого ветерана посіла 18 місце і вилетіла з рем'єр-ліги. Після цього у липні 2003 року він оголосив про завершення своєї активної кар'єри, хоча це рішення також ґрунтувалося на смерті його батька на початку року[5]. Загалом він провів 94 ігри у всіх турнірах за «Вест Гем» і забив один гол у виїзній грі проти «Лідс Юнайтед» (1:0) 18 листопада 2000 року[6].

Виступи за збірні

[ред. | ред. код]

1986 року зіграв один матч у складі молодіжної збірної Англії.

15 листопада 1989 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Англії в товариській грі проти Італії, вийшовши на заміну на 67 хвилині замість Стюарта Пірса[7]. Саме Пірса головний тренер збірної Боббі Робсон розглядав як основного захисника, а його дублером був Тоні Доріго, тому Вінтерберн змушений був захищати кольори другої збірної Англії. У складі цієї команди провів 3 матчі.

Після вдалого сезону в 1993 році Вінтерберн отримав ще один шанс у збірній, яку тоді тренував Грем Тейлор. Він випистув Найджела у переріві замість вінгера Лі Шарпа у грі товариського U.S. Cup[en] проти Німеччини, але команда програла 1:2 і посіла останнє місце на цьому турнірі у США[8].

В 1999 році тимчасово виконуючий обов'язки тренера збірної Англії Говард Вілкінсон викликав Вінтерберна востаннє до лав збірної на товариський матч проти Франції (0:2), проте захисник так і не вийшов у тій зустрічі на полі, поступившись місцем в основі Грему Ле Со.

Тренерська кар'єра

[ред. | ред. код]

14 липня 2008 року Вінтерберн приєднався до тренерського штабу Пола Інса в «Блекберн Роверз» як тренер оборони[9]. Після звільнення Інса в грудні 2008 року Вінтерберн виявився непотрібним новому головному тренеру Сему Еллардайсу і змушений був покинути клуб[10].

Статистика виступів

[ред. | ред. код]

Статистика виступів за збірну

[ред. | ред. код]
 Статистика матчів і голів за збірну — Англія Англія
Дата Місто Господарі Результат Гості Турнір Голи Примітки
15-11-1989 Лондон Англія Англія 0 – 0 Італія Італія товариський матч - Вийшов на заміну на 67-ій хвилині 67'
19-6-1993 Понтіак Німеччина Німеччина 2 – 1 Англія Англія U.S. Cup 1993 - Вийшов на заміну на 46-ій хвилині 46'
Усього Матчів 2 Голів 0

Титули і досягнення

[ред. | ред. код]
«Арсенал»: 1988/89, 1990/91, 1997/98
«Арсенал»: 1992/93, 1997/98
«Арсенал»: 1992/93
«Арсенал»: 1991, 1998, 1999
«Арсенал»: 1993/94

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Cowley, Jason (29 березня 2009). The night football was reborn. The Observer. London. Процитовано 25 травня 2009.
  2. Barry J. Hugman (Hrsg.): The 1998–99 Official PFA Footballers Factfile. Lennard Queen Anne Press, 1998, ISBN 978-1-85291-588-9, S. 331.
  3. Barry J. Hugman (Hrsg.): The 1999—2000 Official PFA Footballers Factfile. Lennard Queen Anne Press, 1999, ISBN 978-1-85291-607-7, S. 325.
  4. Barry J. Hugman (Hrsg.): The 2000–2001 Official PFA Footballers Factfile. Lennard Queen Anne Press, 2000, ISBN 978-1-85291-626-8, S. 348.
  5. Winterburn calls time. bbc.co.uk. 23 липня 2003. Процитовано 12 вересня 2022.
  6. Lawrence, Amy (11 листопада 2000). Winterburn by a head. London: The Observer. Процитовано 3 листопада 2009.
  7. England vs Italy, 15 November 1989. eu-football.info (англ.).
  8. England vs Germany, 19 June 1993. eu-football.info (англ.). Процитовано 12 вересня 2022.
  9. Winterburn given Blackburn role. BBC Sport. 14 July 2008. Процитовано 14 July 2008.
  10. Winterburn redundant. BBC Sport. 23 December 2008. Процитовано 23 December 2008.

Посилання

[ред. | ред. код]