П'єр Жане

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

П'єр Жане
Pierre-Marie-Félix Janet
Ім'я при народженніфр. Pierre Marie Félix Janet
Народився30 травня 1859(1859-05-30)
Париж, Франція
Помер27 лютого 1947(1947-02-27) (87 років)
Париж
·набряк легень
ПохованняCimetière de Bourg-la-Reined
КраїнаФранція Франція
Діяльністьфілософ, психолог, професор, психотерапевт, невролог, психіатр, лікар
Alma materВища нормальна школа
Галузьпсихологія, філософія, медицина
ЗакладГоспіталь Пітьє-Сальпетрієр
Посадапрезидент[d][1], президент[d][2] і директор[3]
Науковий ступіньдокторський ступінь (21 червня 1889) і доктор медицини (29 липня 1893)
Відомі учніЖорж Дюма,
ЧленствоАкадемія моральних і політичних наук
Американська академія мистецтв і наук
Національна академія наук США
Відомий завдяки:ввів у вжиток термін «підсвідомість»
БатькоJules Janetd[4]
Брати, сестриJules Janetd
Нагороди
командор ордена Почесного легіону

П'єр Марія Фелікс Жане (фр. Pierre-Marie-Félix Janet, * 30 травня 1859 — † 27 лютого 1947 у Парижі) — французький психолог, філософ та невропатолог, непересічна особистість в науковому світі, йому належить авторство терміну «підсвідомість».

Магістр філософії (1882), доктор літератури (1889), доктор медицини (1893), професор (з 1902), академік (з 1913) і президент (з 1925) Паризької академії моральних і політичних наук. Дійсний та почесний член ряду іноземних академій. Співзасновник і редактор «Журналу нормальної і патологічної психології» (1904–1937)[5].

Біографія

[ред. | ред. код]

П'єр Жане народився у заможній родині, з дитинства цікавився наукою, зокрема, ботанікою. Отримав освіту у найкращих школах Франції. Великий вплив на становлення філософських поглядів П'єра спричинив його дядько, відомий філософ Поль Жане.

Закінчив медичний факультет Паризького університету. Посилено вивчав філософію, яку з 1881 викладав у Гаврському ліцеї. Орієнтувався переважно на позитивістські погляди у психології. Активно займався дослідженнями в ряді областей психології і релігієзнавства.

Під керівництвом Жана Мартена Шарко в 1879–1885 досліджував істерію і істеричний параліч. Вважав, що суть істерії становлять своєрідне звуження поля свідомості, розщеплення свідомості і випадання частини психофізичних проявів з-під контролю свідомості.

У 1889 опублікував роботу «Психічний автоматизм», в якій виклав концепцію вищих (творчих, синтезують) і нижчих («автоматичних») функцій психіки.

У 1890 на запрошення Шарко очолив психологічну лабораторію психіатричної лікарні Госпіталь Пітьє-Сальпетрієр, в якій близько 50 років займався дослідженням і лікуванням неврозів. Створив тест шкірної анестезії.

У 1895 за рекомендацією Теодюля Рібо почав працювати на кафедрі експериментальної та порівняльної психології в Колеж де Франс. Незабаром очолив цю кафедру і керував нею до 1934.

Курси, які викладав у Колеж де Франс

[ред. | ред. код]
Період Назва курсу французькою Назва курсу українською
1901-1902 L'étude expérimentale et comparée de la fatigue Експериментальне та порівняльне дослідження втоми
1902-1903 Les émotions et les oscillations du niveau mental Емоції та зміни психічного
1903-1904 L'étude expérimentale et comparée des conditions de la conscience Експериментальне дослідження та порівняння станів свідомості
1904-1905 Les conditions psychologiques des mouvements des membres Психологічні умови руху кінцівок
1905-1906 Les modifications de la conscience dans les névroses hystériques Зміни свідомості при істеричних неврозах
1906-1907 Les modifications de la conscience dans les névroses psychasthéniques Зміни свідомості при психастенічних неврозах
1907-1908 L'analyse psychologique et la critique des méthodes de psychothérapie Психологічний аналіз та критика методів психотерапії
1908-1909 L'analyse des émotions et des sentiments Аналіз емоцій та почуттів
1909-1910 L'analyse des tendances et les lois de leur réalisation Аналіз тенденцій та закони їх реалізації
1910-1911 L'analyse de la perception du monde extérieur Аналіз сприйняття зовнішнього світу
1911-1912 Des tendances sociales et du langage Соціальні тенденції та мови
1912-1913 Les tendances intellectuelles élémentaires et les idées générales Тенденції найнижчих інтелектуальних вчинків та загальних ідей
1913-1914 Les tendances intellectuelles relatives à la recherche de la vérité Інтелектуальні тенденції пов'язані із пошуками істини
1914-1915 Les tendances rationnelles qui imposent des lois à la conduite et à la croyance Раціональні тенденції, які породжують закони поведінки та віри
1915-1916 Les tendances industrielles et la recherche de l'explication Напрямки індустріального розвитку та їх пояснення
1916-1917 Les degrés de l'activation des tendances Рівні активації намірів
1917-1918 Les degrés de l'activité psychologique Рівні психічної діяльності
1918-1919 Les oscillations de l'activité psychologique (I) Зміни психологічної активності (I)
1919-1920 Les oscillations de l'activité psychologique (II) Зміни психологічної активності (II)
1920-1921 Les formes successives de la personnalité au cours de l'évolution psychologique Послідовність формування особистості з точки зору психологічного розвитку
1921-1922 L'évolution des conduites morales et religieuses Еволюція моральної та релігійної поведінки
1922-1923 L'évolution de la mémoire et de la notion du temps Еволюція пам'яті та сприйняття часу
1923-1924 Les sentiments simples qui accompagnent l'action, la tristesse et la joie Прості почуття, що породжують дію: печаль та радість
1924-1925 Les sentiments sociaux affectifs, l'amour et la haine Соціальні емоційні почуття: любов та ненависть
1925-1926 Les stades de l'évolution psychologique Стадії психологічного розвитку
1926-1927 L'étude de la pensée intérieure et de ses troubles Дослідження внутрішнього мислення та його порушення
1927-1928 L'évolution de la mémoire et de la notion du temps Еволюція пам'яті та сприйняття часу
1928-1929 L'évolution psychologique de la notion de personnalité Еволюція психічної концепції особистості
1929-1930 La faiblesse et la force psychologiques Слабкі та сильні сторони психології
1930-1931 Les délires d'influence et les sentiments sociaux Вплив делірію та соціальні почуття
1931-1932 Les conduites intellectuelles élémentaires Найпростіші способи інтелектуальної регуляції
1932-1933 La conduite de la croyance Регуляція віри
1933-1934 Les oscillations de l'esprit Зміни розумової сфери

У 1904 спільно з Ж. Дюма заснував «Журнал нормальної і патологічної психології» — один з провідних психологічних журналів Франції.

Протягом багатьох років читав різні курси лекцій з психології в Сорбонні і провідних університетах Аргентини, Бразилії, Канади, Мексики і США.

Психологічна теорія

[ред. | ред. код]

Жане отримав цікаві наукові результати в різних галузях науки. Опублікував ряд робіт з філософії, історії психології, соціальної психології, загальної психології, патопсихології, психіатрії, психотерапії, психології релігії і містицизму, з різних проблем психічної еволюції, свідомості та несвідомого, пам'яті, часу, мови і мислення, психології особистості та ін.

Запропонував трактування психології як об'єктивної науки про людські дії. Виробив уявлення про психіку як складної, ієрархизируваної енергетичної системи, яка має певний ступінь психічної напруги. У 1892 опублікував ґрунтовне дослідження істерії «Ментальний стан істериків» (у 2-х тт.). Розробив психологічну концепцію неврозів, згідно з якою вони виникають через функціональних порушень вищих функцій психіки і втрати балансу між вищими і нижчими психічними функціями, а саме «зниженою психічною напругою»[6].

У 1894 ввів в обіг поняття «психастенія» та «дисоціація». Виділив психастенію як самостійну форму психічних захворювань і створив біопсихологічну теорію психастенії. У дослідженнях психології особистості особливе значення надавав проблемам єдності, розрізнення та індивідуальності. Практикував лікування сном і гіпноз. Визнавав верховенство психологічного фактора в гіпнозі. Психічна дія за Жане, є результатом процесу переходу зовнішньої дії у внутрішню — інтеріорізація.

Справив суттєвий вплив на формування поглядів З. Фройда та І. Брейера про природу психіки і неврозів. Вважається попередником психоаналізу в трактуванні істерії, ролі несвідомого в неврозах і інших проблем. Віддаючи належне окремим досягненням психоаналізу, в цілому ставився до нього критично і кваліфікував його як метафізичну систему. Полемізував із З. Фройдом та іншими психоаналітиками. Відкинув психоаналітичну ідею про психосексуальну травму як головну причину неврозів. Вважав, що він має пріоритет у відкритті катарсичного методу лікування неврозів.

Відіграв значну роль у розвитку психології, психіатрії та психотерапії[5].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Charle C., Telkes-Klein E. Les Professeurs du Collège de France: Dictionnaire biographique, 1901-1939 — С. 104. — ISBN 2-222-41880-1, 2-7342-0188-7
  2. https://pdfslide.net/documents/societe-medico-psychologique.html
  3. https://labexhastec-psl.ephe.fr/wp-content/uploads/trochu-rapport-final-dactivite-post-doc-hastec.pdf
  4. https://isabellesaillot.net/IMG/pdf/la_famille_janet.pdf
  5. а б ЖАНЕ (Janet) П'єр. Архів оригіналу за 4 лютого 2015. Процитовано 5 листопада 2011.
  6. ЖАНЕ, ПЬЕР МАРИ ФЕЛИКС

Література

[ред. | ред. код]