Таїров Олександр Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Таїров Олександр Якович
Ім'я при народженніКорнбліт Олександр Якович
Народився24 червня 1885(1885-06-24)
місто Ромни, Полтавська губернія
Помер25 вересня 1950(1950-09-25) (65 років)
Москва, СРСР[1]
ПохованняНоводівичий цвинтар
Національністьєврей
ГромадянствоРосія Росія → СРСР СРСР
Релігіяюдаїзм
Діяльністьтеатральний режисер
Alma materюридичний факультет Санкт-Петербурзького університету (1913)
Відомі учніСкибневський Олександр Броніславович
ЗакладКамерний театр Таїроваd
Роки діяльності1904–1949
Дружинаактриса Коонен Аліса Георгіївна (1889–1974)
IMDbnm0846864
Нагороди та премії
орден Леніна медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «У пам'ять 800-річчя Москви»
народний артист РРФСР заслужений артист РРФСР
CMNS: Таїров Олександр Якович у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Таїров.

Олекса́ндр Я́кович Таї́ров (справжнє прізвище Корнбліт; * 1885, Ромни — †1950, Москва, РРФСР) — український режисер.

Сценічну діяльність почав 1905 актором у трупі М. Бородая у Києві, режисерську — 1908 в пересувному театрі П. Гайдебурова; 1914 — 50 — засновник і керівник Московського Камерного театру. Народний артист РРФСР (1935)

Життєпис

[ред. | ред. код]

Майбутній театральний режисер народився в єврейські родині в Україні в місті Ромни. Син викладача в Полтавській губернії, як і низка емоційних гімназистів, закохався в театр, брав участь в аматорських виставах.

За примусом батьків подався по закінченні гімназії не в актори, а влаштувався на юридичний факультет Київського університету ім. Св. Володимира. Брав участь як актор в виставах київських театрів. Згодом покинув Київ і влаштувався в Петербурзький університет на юридичний факультет і водночас потрапив в театральну трупу Всеволода Мейєрхольда.

Експерименти Мейєрхольда не задовольнили, бо в Олександрі народжувалась власна особистість. Як режисер навіть поставив «Гамлета» Шекспіра і закінчив 1913 року Петербурзький університет. В період пошуків себе раптово забажав покинути театр і почати життя наново.

Недовгий Вільний театр

[ред. | ред. код]

Перебрався на житло в Москву, де розпочав адвокатську практику. В Москві не зумів жити без театру і покинув тепер вже адвокатуру. Поставив дві перші вистави в Москві в так званому Вільному театрі. Але театр протримався економічно лише один сезон.

Актори і новий режисер не воліли такого кінця і на уламках Вільного — ініціювали створення нового театру.

Приміщення Камерного театру

[ред. | ред. код]

Олександр Таїров зустрів Алісу Коонен в недовгий час праці Вільного театру. Саме вона 1914 р. звернула увагу на порожній особняк на Тверському бульварі в Москві. Таїров оглянув особняк і зрозумів, що парадні зали колись приватного житла не підходять для театру, до того ж, їх було гріх ламати. Але приміщення приємне і до нього можна прибудувати театральну залу і сцену. Так і зробили. Так виник невеликий і затишний Камерний театр Таїрова.

Наприкінці 1917 року нова, більшовицька влада примусила акторів покинути приміщення. Лише захист наркома просвіти Луначарського сприяв поверненню театральної трупи в приміщення і навіть виділив гроші на переобладнання сцени.

Новий театр

[ред. | ред. код]

Камерний театр відкрили 14 грудня 1914 року постановкою старовинної п'єси «Сакунтала» (Шакунтала) Калидаси, створеної в Середньовічній Індії. Головну героїню, чисту і наївну дівчину, грала Аліса Коонен. Але театр розпочав власний шлях у розпал 1-ї світової війни …

Таїров прагнув підвищеної майстерності, тяжів до репертуару романтичного та трагедійного, до легендарних чи літературних сюжетів, до показу сильних, а то і всепоглинаючих почуттів героїв, котрі були здатні переробити їх життя чи покласти йому край. Він записав :

Ми прагнули мати невелику камерну аудиторію власних глядачів… Ані до камерного репертуару, ані до камерних постановок чи до камерного виконання ми ніяк не йшли — навпаки і більш того, за сутністю наших прагнень всі вони були ворожі нашим думкам і нашим пошукам [2]
.

Камерним, невеликим за розмірами — було лише приміщення його театру.

Молодий і завзятий Олександр Таїров діяльно проштовхував рекламу власного театру. Він організував « Товариство друзів Камерного театру», друкував журнал російською «Мастерство театра», газету «7 днів Камерного театру», заснував клуб «Эксцентрион», а згодом і студію, котра стане пізніше державним театральним училищем. Його уважно слухав більшовицький нарком просвіти і сам трохи драматург Анатолій Луначарський (1875–1933), котрий і не давав нищити заклад Таїрова своїм друзям-більшовикам, поки був живий.

Камерний театр був відомий власною стилістикою та красою сценічних костюмів. Художники Камерного театру були майстрами костюмів різних стилістик, витрачаючи на створення костюмів час і пізнання, винахідливість і досвід, смак і майстерність. Адже Таїров оголосив :

... костюм — це друга оболонка актора, це щось невід'ємне від його сценічної сутності, це візуалізація його сценічного образа, котра розчиняється в ньому як в тій пісні, де не можливо викинути чи замінити жодного слова, жодного штриха без одночасного паплюження всього образа.

Політичні утиски так званих «космополітів» в СРСР

[ред. | ред. код]

Як етнічний єврей і театральний діяч радянської країни, Олександр Таїров брав участь в Єврейському антифашистському комітеті. 1945 року його нагородили орденом Леніна у зв'язку із тридцятирічним ювілеєм Державного Камерного театру.

Політична ситуація в країні погіршена у зв'язку із поверненням з-за кордону низки радянських офіцерів і вояків, котрі відвідали закордонні країни і побачили значні економічні успіхи без комуністичного керівництва і без плутаної комуністичної ідеології. В СРСР розпочата нова хвиля політичних переслідувань і репресій, на той час проти військових і діячів літератури. 26 серпня 1946 року сталінський уряд оприлюднив постанову ЦК ВКП(б), котра практично заборонила вистави закордонних п'єс і твори закордонної драматургії[3]. А 1949 р. Камерний театр Таїрова силомиць ліквідували.

1950 року в приміщенні Камерного театру роблять ремонти і віддають приміщення під Московський драматичний театр імені О. С. Пушкіна, в штаті якого для Таїрова не передбачено місця роботи. Його примусово роблять безробітнім і виключеним з театрального життя радянської столиці. Старість і очікування репресій спричинили божевілля Таїрова, якого пам'ятають тривожно блукаючим по вулицям Москви у пошуку афіш знищеного комуністичним урядом Камерного театру.

Репертуар в Камерному театрі за Таїрова (російською)

[ред. | ред. код]
  • «Сакунтала» Калидасы
  • «Безумный день, или Женитьба Фигаро», Бомарше
  • «Покрывало Пьеретты» Шницлера
  • «Фамира Кифаред», И. Ф. Анненский
  • «Саломея», Оскар Уайльд
  • «Адриенна Лекуврер»
  • «Принцесса Брамбилла» — по пьесе Гофмана
  • «Король-Арлекин»
  • «Ящик с игрушками»
  • «Благовещенье» — по пьесе Поля Клоделя, в главной роли Алиса Коонен.
  • «Ромео и Джульетта»
  • «Опера нищих» [по пьесе «Трёхгрошовая опера» Бертольда Брехта — первая постановка в СССР.
  • «Богатыри» — опера — фарс А. П. Бородина
  • Расин, «Федра»
  • Островский, «Гроза»
  • «Негр»
  • «Любовь под вязами»
  • «Египетские ночи». Фрагменты одноимённого произведения А. С. Пушкина
  • «Оптимистическая трагедия», Вишневский В. В., 1933 г.

Таїров і українські драматурги

[ред. | ред. код]

Таїров ставив п'єси укр. авторів: «Патетичну сонату» М. Куліша (1931), «Невідомі солдати» Л. Первомайського (1932), «Думу про Британку» Ю. Яновського, «Фронт» О. Корнійчука.

Смерть

[ред. | ред. код]

Помер в Москві. Дружина, Аліса Коонен пережила чоловіка на двадцять п'ять років. Обоє поховані на Старому Новодівочому цвинтарі в одній могилі.

Посмертна слава

[ред. | ред. код]

Режисер та негаразди Камерного театру Таїрова відійшли у історію. Трагічним подіям життя театру, життю і творчості Таїрова та Аліси Коонен присвячено декілька статей в періодичних виданнях[4], їм присвятив власний кінофільм режисер Борис Бланк (2004 рік.)

Література і джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Таиров Александр Яковлевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. ↑ Театр Таирова — 35-летний триумф[недоступне посилання з травня 2019]
  3. ↑ «О репертуаре драматических театров и мерах по их улучшению. Постановление ЦК РКП(б) от 26 августа 1946г.» // Театр. — 1946. — № 7-8. — С. 6-10.
  4. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 28 листопада 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Див. також

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.chped.com/w/index.php?title=Таїров_Олександр_Якович&oldid=42121902